"Чи думаю я про дітей?" - запитання із запитань,
яке повинно виникати у педагога, перш ніж він починає справу...
Відповідно до статті 31 Закону України "Про загальну середню
освіту” Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року № 24
затверджений Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти,
зміст якого створює передумови:
- для всебічного розвитку ососбистості і визначається на
засадах загальнолюдських та національних цінностей, науковості і
систематичності знань, їх значущості для соціального становлення людини,
гуманізації і демократизації освіти, взаємоповаги між націями і народами;
- для надання навчанню українознавчої спрямованості, що
безпосередньо забезпечується вивченням загальноосвітніх гуманітарних предметів;
- для індивідуалізації та диференціації навчання, його
профільності, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій,
формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів
компетентності учнів.
Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку
вітчизняної школи веде до зміни її технологій, надає їй особистісної
спрямованості, в основу якої покладене визнання індивідуальності, самобутності
й самоцінності кожної людини, її розвитку не як "колективного суб’єкта”, а
передовсім як індивіда, наділеного своїм неповторним суб”єктивним досвідом.
Термін "особистісно орієнтоване навчання” означає досвід
життєдіяльності, набутий дитиною до школи в конкретних умовах сім’ї,
соціокультурного оточення, в процесі сприймання і розуміння нею світу людей і
речей.
Основні його положення:
- особистісно орієнтоване навчання має забезпечувати
розвиток і саморозвиток особистості учнів, орієнтуючись на виявлення його
індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання і предметної діяльності;
- освітній процес надає кожному учневі можливість
реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці, враховуючи його
здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб’єктивний досвід;
- зміст, методи і засоби освітньої діяльності добираються й
організовуються так, щоб учень міг виявити вибірковість до предметного
матеріалу, його виду і форми;
- критеріальна база особистісно орієнтованого навчання
враховує не тільки рівень наявних знань, умінь, навичок, а й сформованість
певного інтелектуального потенціалу (його властивості, якості, характер
прояву);
- освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних
здібностей є основним засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей
учня, що стає основною метою сучасної освіти;
- навченість і освіченість не тотожні за своєю природою і
результатами поняття. Навченість шляхом оволодіння знаннями, вміннями та
навичками забезпечує соціальну і професійну адаптацію в суспільстві.
Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого
перетворення, сприяє широкому використанню суб’єктивного досвіду в
інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій оточуючої дійсності на основі
особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок;
- особистісно орієнтоване навчання будується за принципом
варіативності, тобто визнання різноманітності змісту і форм навчального
процесу, вибір яких здійснюється викладачем-предметником або вихователем з
урахуванням мети розвитку кожної дитини, її педагогічної підтримки у пізнавальному
процесі та життєвих обставинах.
Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу
передбачає спеціальне конструювання навчального матеріалу, методичних
рекомендацій до його застосування, типів навчального діалогу, форм контролю за
особистісним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності. Тільки
при реалізації принципу суб’єктивності освіти можна говорити про особистісно
орієнтовані технології.
Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій можна
сформулювати наступним чином:
- навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту
суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;
- виклад знань викладачем повинен бути спрямованим не тільки
на розширення обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного
змісту, а також на постійне перетворення набутого суб’єктивного досвіду учнів з
науковим змістом здобутих знань;
- активне стимулювання учня до самооцінної освітньої
діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти,
саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;
- конструювання та організація навчального матеріалу, який
дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань,
розв’язуванні задач тощо;
- виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими
користується учень самостійно, стійко, продуктивно;
- необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки
результату, а й головним чином процесу учіння;
- освітній процес повинен забезпечувати побудову,
реалізацію, оцінку навчання (учіння) як суб’єктивної діяльності.
Дані вимоги до освітніх технологій зумовлюють розробку
інноваційних методик інтерактивного навчання, спрямованих на формування
особистості, яка адаптована до конкретних соціальних умов.
Традиційних уроків замало для раціональної організації
навчання, зважаючи на обсяг навчального матеріалу, його об’єктивну складність.
Тому урок, як і вся система навчання, останнім часом зазнає істотних змін.
Поряд з традиційними, все частіше викладачі використовують
нетрадиційні тобто нестандартні уроки: робота в малих групах, дискусія,
дидактичні ігри, такі форми роботи як "мікрофон”, "мозкова атака”, "акваріум”,
"навчаючись-учусь”, інсценізація.
Використання інтерактивних методів навчання, під якими
розуміємо методи, що спонукають учнів до взаємодіяльності, діалогу з іншими
суб’єктами навчального процесу та засобами навчання.
Інтерактивні методи сприяють розвиткові комунікативних умінь
і навичок учнів, їхньої пізнавальної діяльності, установленню емоційних
контактів між учасниками навчально-виховного процесу. Крім того, методично
правильне використання інтерактивних методів дає змогу викладачеві створити
умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою інтелектуальну спроможність,
що робить урок продуктивним, дає можливість висловити думки кожному учневі,
відповідаючи по черзі на поставлені запитання.
Сучасна педагогіка визначила учня суб’єктом, рівноправним
партнером процесу навчання. Нова педагогічна парадигма (теорія, визнані
досягнення, модель) спрямовує викладача на діалог з учнем. Отже, є всі підстави
говорити про діалогізм навчання, необхідність розширити межі діалогового поля,
залучення учнів до діалогу з автором підручника чи тексту, викладачем,
однолітками.
Близько 2,5 тис років тому Конфуцій сказав:
ТЕ, ЩО Я ЧУЮ, ЗАБУВАЮ,
ТЕ,ЩО Я БАЧУ, ПАМ”ЯТАЮ,
ТЕ,ЩО Я РОБЛЮ, Я РОЗУМІЮ.
І тільки зараз ці три прості твердження обґрунтовують
необхідність змін у системі навчання. За результатами дослідження проведеного
Національним тренінговим центром у 90-х р.р. видно, що найменших результатів
можна досягти за умови пасивного навчання (лекції – 5%, читання – 10%), а
найбільших за умови інтерактивного (дискусійні групи – 75%, навчання інших і
засвоєння отриманих знань відразу ж після засвоєння – 90%). Досягнення
середнього рівня в процесі засвоєння відео-аудіо матеріалів – 20 %,
демонстрація 30%.
Ці дані підтверджуються дослідженнями сучасних психологів.
За їхніми оцінками учень, може, читаючи очима запам’ятати 10% інформації,
слухаючи – 26%, розглядаючи – 30%, обговорюючи – 70%, спільна діяльність,
діяльність з обговоренням – 90%, навчання інших – 95%.
Отже, набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти.
Хоча, розповісти – набагато простіше, доступніше і безумовно, швидше. Ви можете
швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще
швидше.
Процес навчання не автоматичне викладання навчального
матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи учня і його
власної активної участі в цьому процесі. Пояснення і демонстрація, самі по
собі, ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можні досягти тільки за
допомогою інтерактивного навчання
Існує один аспект у системі освіти, якого сучасні зміни
торкнулись несуттєво. Це провідна організаційна форма навчальної: діяльності -
урок. Урок є основоположним елементом. освітньої системи. З яких би позицій не
розглядалась загальна освіта, будь-який її аспект так чи інакше націлений на
організацію і проведення ефективного уроку.
На жаль, в сучасних умовах у переважній більшості учні,
продовжують одержувати готові знання, урок ведеться у формі монологу викладача.
Якщо такий підхід здійснювати регулярно і протягом довгот часу, то ми отримуємо
низку негативних наслідків: нездатність, учнів до аналізу, до самостійного
осмислення інформації, до прийняття незалежних рішень та ін.
На таких уроках наростає стомлюваність учнів. Вони
стомлюються не стільки від великих об'ємів матеріалу, яким оволодівають ( так
звані перевантаження, про які говорять)., скільки від недосконалості технології
уроку, від методичної одноманітності й власної пасивності.
Одноманітність і пасивність у навчальній діяльності формують
в учнів безсилля при розв'язуванні проблем, які виникають у житті,
безініціативність, утриманство. Дійсно, з часом вони звикають до того, що їм
усе дається в готовому вигляді, думати не треба. Вони і не вчаться думати самі.
З цим вони й виходять у життя.
Таким чином, суспільно-економічна криза, яка виникла у нашій
країні, втягнула в цей стан і систему освіти Однак, проблеми, що заявились в
освіті сприяли "вибуху" творчої активності педколективів,
наполегливому і часто результативному пошуку нових технологій навчання, які
генеральною освітньою метою сучасної школи визначили збереження і розвиток
індивідуальної своєрідності особистості учня.
У підлітковому віці, як правило, з'являється проблема
падіння мотивації навчання. Проте, якраз у цьому віці є один важіль мотивації,
причому досить вагомий, якщо викладач може на нього спиратись. Це - провідна
діяльність підлітка, суть якої - суспільна значущість. Досвідчені педагоги
активно включають комунікативний компонент у навчальну діяльність: посилюючи не
інформаційний потенціал уроку, а ціннісний. Такий підхід де організації
навчання називається особистісно орієнтованим.
При такому підході до навчання у центрі уваги викладача при
підготовці до уроку знаходиться не середній учень, а кожний як особистість
самобутня і унікальна. Визнання учня головною фігурою навчально-виховного
процесу є основою особистісно орієнтованого навчання. Як головні можна виді
лити такі його завдання:
- розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної
дитини;
- максимально виявити, ініціювати, використати
індивідуальний досвід дитини;
- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та
самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;
- сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає
можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати
його лінії.
Технологія особистісно орієнтованої дидактики дозволяє
зберегти позитивне ставлення до навчання у підлітків. Завдання викладача -
об'єднати "хочу" і "можу" учня, в результаті чого
відбувається психологічне новоутворення - спрямування особистості на діяльність,
яка
емоційно переживається як задоволення. Цього ефекту можна
досягти шляхом застосування відповідних підходів до навчання, один з яких -
апробований, цікавий, творчий - це інтерактивне навчання.
При інтерактивному навчанні процес відбувається за умов
постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання
(колективне, групове), де учень і викладач є рівноправними, рівнозначними
суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу
навчання, лідера групи. Більшість педагогів і науковців у цілому світі сьогодні
погоджуються з тим, що треба переходити від "передачі знань" до
"навчання життю". Організація інтерактивного навчання передбачає
моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання
проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, навичок і цінностей, створенню
атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером
учнівського колективу.
Тож, прості твердження Конфуція обґрунтовують необхідність
використання в системі освіти активних методів навчання. Дещо змінивши слова
великого філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу і обговорюю-я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю - я набуваю знань і
навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
У сучасних, методичних віщаннях., які розкривають суть
інтерактивного навчання та його переваги над іншими формами навчальної
діяльності, ці слова відображаються у схемі, що дістала назву "Піраміда
навчання".
Інтерактивні технології охоплюють чітко спланований
очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи й прийоми, що
стимулюють процес пізнання, а також умови й процедури, за допомогою яких можна
досягти запланованих результатів. Технологія інтерактивного навчання - така
організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання:
або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якою він повинен публічно
відзвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого
перед групою завдання.
Однак, розглядаючи інтерактивні технології як інноваційні,
слід пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні
люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну систему в єдності
компонентів і взаємозв'язків. Розроблена і описана технологія ~ це одне, а її
реалізація на уроці - зовсім інше, бо несе відбиток особистості, інтелекту
конкретного викладача.